НАЗАВЖДИ 42…
НАЗАВЖДИ 42…4 листопада, 48 років від дня свого народження мав би відзначати ПОПИК Віктор Петрович.
Попик Віктор Петрович народився у Городку 4 листопада 1972 року. З 1980 по 1988 рік навчався у ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 м. Городка. З сім'єю проживав у селі Лісоводи Городоцького району. Мобілізували бійця у серпні 2015 року. Спочатку він проходив навчання на Яворівському полігоні, що на Львівщині, потім у Чернігові, згодом служив на Сході у Дебальцевому, у 13-му батальйоні 3 роті 1 взводу мотопіхоти. 16 лютого Віктор востаннє спілкувався по телефону із рідними, а наступного дня зв’язок з ним обірвався назавжди… Його військові побратими бачили, як Віктор упав від кулі снайпера, а далі почався шквальний мінометний обстріл. В усіх була надія, що Віктор Попик живий й перебуває в одному із шпиталів країни. Але… після тривалих пошуків брат Володимир упізнав тіло Віктора у Дніпропетровському морзі. 7 березня 2015 року Віктора поховали у селі Лісоводи.
Загиблого Героя городоччани зустрічали стоячи на колінах зі свічками. Уздовж центральної вулиці Шевченка Т. м.Городок, де свої молоді роки прожив Віктор Попик, лампадки сповіщали про загальний сум і спільну біду. Багато жителів міста прийшли того вечора зустріти труну з тілом загиблого, бо знали Героя особисто, товаришували з ним. Віктор Попик мав «золоті» руки. Не одній сім’ї він допомагав облаштувати власні оселі, і робота його була високого рівня якості. Тож сльози відчаю і горя лилися по людських обличчях за чоловіком, який, не зважаючи на перенесену операцію, пішов воювати у зону АТО…
Віктору Попику 4 листопада цього року мало би виповнитися 48 років, та не оголошена війна на Сході стала на заваді його подальшого життя.
«Як батько, Віктор Петрович був зразком для всіх, — розповідає Олег Петрик, вчитель Лісоводської ЗОШ, класний керівник Ірини, доньки загиблого. – Він і ремонти робив у класі, і брав активну участь у батьківському комітеті школи. Для нього його донечка була на першому місці, він дбав про її майбутнє. Також не відмовляв нікому у допомозі, оскільки був чудовим майстром. Для всіх нас – це велика і болюча втрата. Віктор – справжній Герой України!”
Класний керівник Віктора, Діна Степанівна Моря згадує: «Віктор був добрим учнем. Він завжди допомагав тим, хто цього потребував. Пам’ятаю,що за добрі вчинки, його завжди поважали інші діти»…
Шануємо. Пам'ятаємо!
Використано інформацію сайту: https://www.facebook.com/Memorybook.org.ua
