Городоцька міська територіальна громада

Хмельницька область, Хмельницький район

Історія села від минулого до сьогодення

Дата: 26.12.2022 12:42
Кількість переглядів: 277

Фото без опису

Село Жищинці  входить до складу Хмельницького району, Хмельницької області.

До революції воно було в складі Проскурівського повіту Подільської Губернії. Село розташоване в балці. Колись тут, очевидно, була річка, тепер з північного сходу на південний захід протікає струмок, яким живляться ставки.

Жищинці простягнулися з сходу на захід, довжина їх становить приблизно 3 кілометри. Місцевість – низина, є горби.

З корисних копалин тут зустрічається камінь, глина і пісок.

Клімат помірно-континентальний. Середня температура січня 14-16 градусів,  липня 18-22 градуси, річна кількість опадів складає 500-600 мм. Сніг випадає в грудні і починає танути в березні місяці, висота снігового покриву різна; в середньому 50-60 сантиметрів. Влітку бувають зливи, сильні  вітри, але рідко, взимку – хуртовини, вітер змітає з поля  сніг, особливо з горбів і несе його в долини, в село. .  Вітри здебільшого слабкі до помірного, часом сильні,  поривчасті, різних напрямків. Північний вітер приносить похолодання, теж - східний, західний та південний і відповідно проміжкові приносять з собою тепло і вологу.

В селі є три ставки, замерзають вони в грудні і розмерзаються в березні місяці. Повені майже не буває: вода всмоктується в землю, часом збільшується в «Ярках» -  селом на північ і в долині між Балакирами і Жищинцями. Бували випадки зносу зливою городів. Але ці випадки рідкі. Наявність ставків дещо зберігає воду в колодязях. В селі розводять водоплавну птицю (качок, гусей).

Грунти чорноземні, родючі, мають правильну структуру. Село розміщене в зоні лісостепу з чорноземними грунтами.

Рослинність різноманітна; тут росте дуб, граб, береза, липа, акація, клен, берест, ясен; плодоягідні рослини кущі, трави вирощуються  пшениця, жито, кукурудза, горох, квасоля, ячмінь, просо, гречка, картопля, капуста, огірки, помідори, соняшник,  ріпак, біб, овес, кормові, столові і цукрові буряки, морква, перець, цибуля, часник; з деяких тварин тут водяться лисиці, зайці, гризуни, дикі птахи, (сови, качки, горобці, ворони, сороки, солов’ї, ластівки), із свійських тварин розводять корів, свиней, коней, качок, гусей, індиків, овець, курей, собак, котів.

Село Жищинці розташоване в 5 км від залізнодорожньої станції Вікторія, в 8 км від районного центру міста Городка на схід. В 3 км від села на північ проходить  асфальтна дорога. До обласного центру міста Хмельницького 42 кілометри, яке розташоване на північний схід.

В селі Жищинцях за переписом 1959 року число жителів складає 1670 чоловік, з них чоловіків 695, жінок 947. В галузі промисловості працює 42 чоловіки, в сільському господарстві 920 чоловік, торгівля 14 чоловік, в галузі освіти і культури 16 чоловік, в адміністративному апараті 19 чоловік.

Першими поселенцями села Жищинці були (за переказами) старообрядки пилипівського толкування, які мали тут свою часовню і кладовище.

Як  давно жили тут старообряди, куди перейшли на мешкання, відомостей не збереглося. Тільки частина села довго зберігала свою назву «Пилипами». Тепер про це забуто. Жителі села розповідають, що слово Жищинці походить від слова «жити», як висловилися перші поселенці.

Ось що розповідає  книжний  збірник відомостей про  Подільску Губернію: «По преданию, первоначально здесь было село, в котором жили распольники, имевшие здесь свою часовню;  есть даже остатки раскольнического кладьбища в усадьбе однодворники Войтовской. С западной стороны села «Жищинцы» есть высокий бугор по преданию, здесь стояла стаража во время набегов татарских».

Жителі села  Жищинець в минулому були  кріпаками  польських поміщиків. Жищинці колись належали різним польським володінням: спочатку Закойському, після  Замовського  Жищинці перейшли у володіння графа Мнішха, який в 1831 році продав село поміщику Людвигу Янишевському, а  останній – Івану  Свідерському, спадкоємця якого володіли Жищинцями до кінця   Х1Х ст.  В останні роки перед  революцією частину земель поміщик  Свідерський програв в карти поміщику Терневському.  Крім цього  частиною земель володіли також поміщики  Гумілінський І Черейовський. Землі їх були розташовані між  Жищинцями і Чорниводами.

Перебуваючи під владою польських поміщиків жителі села Жищинець терпіли тяжкий соціальний і національний гніт: селяни відбували різні повинності, платили великий податок і різні побори, грабувала селян церква. Землі в селян було мало, в середньому по 2 десятки, а 10-15 сімей були безземельними. Селянам часто не вистачало харчів, їм проходилось голодувати, багато селян були безкінними, не могли в пору обробити землі, тому вони часто  попадали в кабалу до поміщиків або куркуля. Житлові будинки селян  будували  примітивні, без кам’яного фундамента, з маленькими віконцями, покриті соломою. В селі виникали пожежі. Бували випадки, що цілі ділянки села вигорали.

Поміщики над селянами знущалися, самі їх судили, називали селян «бидлом». Ніхто не дбав про освіту для селян, майже всі вони були не письменні. В останні роки перед революцією процентів 10-15 чоловічого населення мали початкову освіту в жінок одиниці вміли читати. В селі була церковно-приходська школа, яка була відкрита в 1861 році Федором Томасевичем, в  якій навчалося 40-50 учнів, все навчання було пронизано релігійним  духом. Постійний контроль над школою  здійснював  піп.  Церква була надійною зброєю в руках поміщиків і  властей, щоб  тримати трудящі маси в страхові і покорі. За це все церква мала великі прибутки. Тільки один піп мав 62 десятки орної землі, яку  безумовно обробляли селяни.

В села часто вибухали епідемії, багато людей вимирало від  тифу і других інфекційних хвороб. Ніхто селян не лікував, тому вони вдавались за порадами до «знахарів», що часто  приводило до небажаних наслідків.

Важко жилося селянам села Жищинець до Великої Жовтневої  соціалістичної революції, тому перемогу  пролетарської революції трудящих села зустрічали з великою радістю.

В 1893 році в селі Жищинці було 218 дворів, 1086  чоловік жителів, а в 1905 році всього дворів було 292, жителів 1772 чоловіка, на 7 грудня 1926 року  - господарств було 453 населення – 1951 чоловік, в тому числі чоловічої статі 922, жіночої  1029.

Населення села весь час займалося  і займається землеробством і тваринництвом. В селі були також ремісники: ткачі, шевці, чинбарі, столяри, ковалі ат інші.

До встановлення Радянської влади тут було 1612 гектарів орної землі, в тому числі  поміщикам належало 800 гектарів, церкві – 62 га, селянам – 750 га.

Не раз селяни виявляли протест проти панського гніту і  злиденного життя.  В період  революції 1905 -1907 р.р. була спроба поділити панську землю. Кілька селян, за вказівкою  з міста, вийшли були в поле однак, вони нічого не домоглися, до того ще й  були покарані.  Трудові  маси села з нетерпінням чекали того дня  коли їм дадуть землю, волю і мрія їх здійснилась.

З великою радістю зустріли трудові сили перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Радянська влада в селі  була встановлена в січні 1918 року. Головою селянських депутатів був обраний Василь Барчишин. Поміщицька земля  була поділена між селянами. Поміщики втекли. Маєтки  їх були розгромлено.

Потім село було зайняте німцями («австрійцями» так називали їх селінами).  Останні дуже  пограбували село: забрали хліб, худобу, відправляли людей в Німеччину на каторгу. Восени 1918 року німці були вигнані. По селах, в тому числі і в Жищинцях, розгулювали банди  петлюрівців, денікімців та інші. Весною 1920 р. село було захоплене польськими панами. Білополяки страшно помстилися селянам за поділену між ними землю, за  розгромлені маєтки. Селян били  шомполами, нагаями. Але  білополякам не  довелося тут  панувати. Влітку 1920 року молода червона Армія розгромила польських загарбників.  В  боротьбі проти білополяків приймали участь Андрій Когут, Михайло Горба, Анатолій Шиян, Микола Хоптинець, Петро Вовнянко, Петро Шиян.

В селі знову була встановлена і закріплена навічно Радянська  влада. Головою Ради селянських  депутатів був обраний  Юстин Шудевський. Про все це розповідає житель села Жищинці  Андрій Когут, який в 1930 році працював головою сільської Ради.

Громадянська війна  закінчилася. Радянський народ під  керівництвом партії більшовиків одержав велику перемогу над внутрішньою контреволюцією і зовнішньою контреволюцією і зовнішньою  інтервенцією. Трудящі нашої країни приступили до відбудови народного господарства.  Селяни засівали поля, розширювали посівну площу, розводили худобу.  В 1921 році в села Жищинці був створений комітет  незаможних селян.  Розповідають, що  за рішенням комітету безкінним селянам, вдовам орали землю в першу чергу. Селяни закупили плуги, робили вони борони та інший сільськогосподарський інструмент. Звичайно, обробіток землі проводився вручну, машин  в селі  до  утворення  колгоспу не було.

В селі партійна організація не існувала. Були окремі комуністи. Комсомольська організація була створена в 1921 році, яка під керівництвом комуністів проводила велику роботу по відбудові сільського господарства і в роз’ясненні  інших  важливих питань, як і стояли в цей час перед партією і Радянською  владою.

Колгосп в селі  створено в 1928 році,  організаторами якого були Михайло Теклюк, Войтко Шулевський, Михайло Гедз, Микола Коновчук, Михайло Шевчук, Андрій Когут, Людвиг Шулевський  та інші. В 1930 році в колгосп  вступило 75% селянських господарств, а в 1932 році  колективізація в села була в основному завершено. Першим головою колгоспу «Колос»  був Михайло Теклюк. В 1950 році  колгосп укрупнено. До його складу ввійшов колгосп села  Балакир «Червоний партизан». Пізніше колгосп села Жищинець носив ім’я   ім.Кірова.

В період довоєнних п'ятирічок   колгосп економічно  зміцнів, на порядок вищий вирощувався урожай сільськогосподарських культур. Городоцька МТС надавала велику допомогу машинами, зокрема трактором. Господарство поновлювалося  сільськогосподарським реманентом. Колгосп вчасно виконував  свої зобов’язання перед  державою, колгоспники жили в повному достатку.

В селах здійснювалося загальне обов’язкове семирічне навчання. Була ліквідована неписьменність.

Керівну  і направляючу роль в боротьбі за  колективізацію  сільського господарства, за зміцнення колгоспу і віднесення матеріального і культурного  добробуту трудящих здійснювала партійна організація, яка була створена 6 жовтня 1936 року. До цього часу комуністи села перебували на обліку при партосередку села Чорнивід. До складу   партосередку  села Жищинець  входили 4 члени ВКП (Б) 12 кандидати  в члени партії . Парторгам  партійної  організації в час  її  створена був  Іван Йосипович  Дармограй – бувший директор місцевої школи,  учасник Великої Вітчизняної війни, директор міської бібліотеки міста Кам'янець-Подільського. Всі комуністи були  розставлені  на відповідальні роботи, здійснювали керівництво комсомольською організацію. Комуністи і комсомольці  були прикладом для всіх колгоспників в боротьбі за виконання завдань будівництва соціалізму.

Мирне життя Радянських людей порушили німецько-фашистські  загарбники, які  напали на нашу Батьківщину 22 червня 1941 року.

Село Жищинці було зайняте фашистськими військами 8 липня 1941 року.  В період німецької окупації в 1942 році був розстріляний Хоптинець Іван Михайлович за збереження зброї. Вчителька Шиян Антоніна  Матвіївна пригадує: «в Хоптинця Івана в сараї знайшли гвинтівку, сам Хоптинець в сусіда брився. Прийшли поліцаї, схватили його не давши добритися. Його дуже били, мучили, кидали в льох, а потім вночі вивезли… заставили викопати для себе яму і розстріляли».

Фашисти насильно вигнали в Німеччину 152 чоловіки, забирали з села хліб, худобу, одежу тощо. Загарбники принесли шкоду колгоспові «Колос» в грошовому обчисленні на суму   1590551 карбованців в старому масштабі цін, а жителям села на суму 1246836 карбованців.

Село Жищинці  було  звільнене Радянською Армією 28 березня 1944 року. При звільнені села загинув один місцевий житель.

Активну участь в боях проти фашистів приймали  Володимир Горба, Володимир Шмирко, Іван Хоптинець, Василь Сторожук , Іван Пастущин та багато інших. А після визволення села всі військовозобов’язані чоловіки приймали участь в боях проти гітлерівської Німеччини. 

Колгосп зазнав страшного пограбування. Треба було починати  все спочатку: зорати, засіяти, створити тваринницькі ферми. Колгоспники села під керівництвом партійної організації  швидко відбудували зруйноване господарство.

В село  поверталися  комуністи, зокрема Володимир Шмирко, Василь Сторожук, Емілія Шендера та інші. Створюється комсомольська організація.

Партійна  організація колгоспу «Колос» оформилася в 1946 році.

Велику допомогу колгоспові надавала держава, зокрема: кредитами, насінням, машинами.

Колгосп економічно міцнів, підвищувався урожай сільськогосподарських культур і продуктивність громадського тваринництва. Велике значення в житті колгоспу мали історичні рішення  вересневого пленуму ЦК КПРС 1953 року і наступні постанови пратії і Уряду з питань сільського господарства.

  За останнє десятиріччя колгоспники нашого колгоспу під керівництвом партійної організації пер домоглися певних успіхів  в економіці і розвитку культури.

Всієї землі в колгоспі ім.Кірова було 3356 га, в 1961 році  одержано прибутку від рослинництва 433897 крб., тваринництва - 88670 крб /в новому масштабі цін/. Прибутки  зростають, вже в 1962 році від рослинництва  одержано 457732 крб, або  на 25835 крб, більше, ніж в 1961 році; від тваринництва – 124537 крб. або  на 34867 крб. більше, ніж в 1961 році; інших прибутків в 1962 році одержано 23594 крб.

Колгосп мав ферму великої рогатої худоби, свино-вівце-птицеферми, пасіку. В 1962 році в колгоспі було великої рогатої худоби 914 голів, в тому числі корів - 294 голови, свиней - 853 голови, овець - 795 голів,  бджолосімей - 205 штук.

Основні сільськогосподарські роботи в колгоспі тепер механізовані. Машино-тракторний парк колгоспу ім.Кірова складався з такої кількості машин: тракторів - 15, зернових комбайнів – 5, тракторних плугів – 5, сівалок тракторних – 18, культиваторів – 10, кукурудзозбиральних комбайнів – 2 , силоснозбиральних комбайнів – 4, косарки тракторні – 3, бурякокомбайн, картоплекопач, лафети – 3, зерноочисних машин - 5 , грузових автомашин – 11, легкових  автомашин – 2 , деревообробних станків – 3, свердлильний станок, зварювальний агрегат, автогенний апарат, молотильна машина та 2  електродвигуни.

Добре  розвивалось будівництво громадських і індивідуальних будинків. Так, за десять років було збудовано 10  твариницьких приміщень, гараж, клуб на 600 місць, дитячі ясла на 100 місць, приміщення для контори колгоспу. Передовиками колгоспного виробництва  були Антон Моргошин, Михайло Моргошин, Василь Хоптинець, Анатолій Пилипчук, Адольф Моргошин, Емілія Шпиляєва, Антоніна Шулевська, Катерина Марусій, Ванда Киц,  Марія Гнап, Михайло Цвик.

Партійна організація колгоспу приділяла належну увагу культурному будівництву. За десять років було збудовано клуб на 600 місць, створено бібліотеку, в якій налічувалось 9110 книга, якою обслуговувалось 775 читачів. В селі була стаціонарна кіноустановка, 4 рази на тиждень демонструвався кінофільм. Село було радіофіковане і електрофіковане. В селі  функціонувала восьмирічна школа, в якій навчається 263 учні. Всі діти охоплені навчанням, створено 8 класів сільської молоді, в якій навчалося 50 учнів. При школі також навчалось 50 учнів-заочників, працювало 12 вчителів; з них: з вищою освітою 7 чоловік, середньою освітою 5 чоловік. За  роки Радянської влади з села Жищинці вийшло 32 спеціалісти з вищою освітою.

В селі функціонував поштове відділення зв»язку, медичний пункт, родильний будинок, де працювало два медпрацівники. Розвивалась торгівля, функціонувало два магазини, два буфети.

Росла  економіка і культура села. Трудящі сили  Жищинець під  керівництвом  партійної організації, яка налічувала в своєму складі 26 комуністів, успішно перетворюють в життя рішення ХХІІ з’їзду КПРС і нову Програму партії.

В ході радянського будівництва та прийняття нової Конституції СРСР у 1978 році було розширено права сільських рад, змінено назву на – виконавчий комітет Жищинецької сільської ради народних депутатів.

До проголошення Незалежності України сільська рада діяла на підставі Закону України «Про сільську раду народних депутатів Української РСР».

В 1997 році рада стала Жищинецька сільська рада Городоцького району Хмельницької області. У підпорядкуванні знаходились такі установи: Жищинецька ЗОШ І-ІІІ ступенів, дошкільний навчальний заклад «Дзвіночок»,  Жищинецький сільський Будинок культури,  сільська бібліотека  в с.Жищинці, Балакирський сільський клуб.

20 липня 2017 року ХVІІ сесія Жищинецької сільської ради прийняла рішення про надання згоди на добровільне об’єднання територіальних громад.

07 грудня 2017 року рішенням №16 сесії VІІ скликання Городоцької міської ради було розпочато реорганізації Жищинецької сільської ради шляхом приєднання до Городоцької міської ради та 14 грудня 2017 року прийнято рішення Городоцької міської ради № 16 «Про припинення повноважень Жищинецької сільської ради» , де Городоцьку міську раду Городоцького району Хмельницької області вважати правонаступником активів і пасивів зобов’язань Жищинецької сільської ради.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Результати опитування

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь