Церква Святого Іоанна Богослова
Церква Святого Іоанна Богослова
Однією з духовних цінностей для жителів села є церква Святого Хрестителя Іоанна Богослова. В центрі села вже п’ять століть проходять святкові літургії, хрестини, вінчання, похорони та поминання за померлими. Багато перемін пройшло на життєвій стежині православного люду і самого храму. В далекому минулому село заснували старообряди Пилипівського толкування. Звісно, що люди не могли без духовного слова і згуртувавши сили вони почали будівництво храму. Заготовляли деревину та починали зводити дерев’яну основу. Будівництву завадив вогонь, який знищив майже всю будівлю. Люди не опустили рук, вони почали будувати заново і все ж таки завершили будівництво.
З відомостей архівних записів в 1773 р. наставником церкви Святого Іоанна Богослова був ієрей Григорій Ревуцький. В тому ж таки 1773 році польський шляхтич Ян Займонський наділяє церкву земельним угіддям та невеличкою часткою лісу.
Час не стоїть на місці, і згодом на прихід призначають нового священика Петра Івановича Лапчинського. В селі він одружується з дівчиною сиротою і в їхній родині народилося двоє синів Лапчинський Олексій Петрович, 1812 року народження та Лапчинський Омельян Петрович. Саме за сприяння Петра Івановича розпочалося будівництво кам’яної церковної будівлі. «Последняя, ныне существующая церковь построена в 1836г. иждивением приходскаго священника Петра Лапчинскаго, во имя св.Іоанна Богослова. В 1892г. устроен новый іконостас стоимостью 1050 руб. С 1796г. по настоящее время в Ж. священствует фамилія священников Лапчинских».
Після смерті Петра Івановича Лапчинського призначають сина Олексія Петровича Лапчинського. Напередодні бурхливих подій 1917 року помирає старенький отець Олексій Лапчинський і Жищинецький прихід прийняв священик Олександр Побідоносець.
Як розповідали старші жителі села, отець Олександр був струнким, вимогливим та дуже гарним голосом, був вірним Богові та виконував заповіді по честі, любові та совісті. Одного разу сталася ситуація, яка мало не згубила його. По необачності та довірі він прийняв чужих людей на ніч. Згодом вияснилося, що вони перетинали кордон і їх було затримано. На слідстві вони зізналися, що востаннє перебували в жищинецького священика. Отцю Олександру загрожувала небезпека, та тільки дякуючи місцевій владі він зумів вийти з цього становища. Вже на початку двадцятих років його переводять в м.Кам’янець-Подільський настоятелем собору. В тридцятих роках його репресовують в сталінський концтабір, там він і помирає (записано з слів старшої дочки в 1953 році).
Після переведення о.Олександра Побідоносця, на початку 20-х років, жищинецький прихід приймає о.Олександр Букевич. Отець Олександр, як тоді говорили, вийшов з учителів. Був людиною надто демократичною, чуйною, скромною, красивою зовнішністю, м’якого характеру, любив спілкуватися з людьми. Відси і повага, шана, любов від прихожан. Син Володимир школи не відвідував. Отець Олександр сам надав йому знання в обсязі середньої школи. В Жищинцях, на парафії пробув до 1939 року. Умови створювались важкі і він перевівся в с.Кузьмин, де його змусили зректися свого сану, за що влада згодом запропонувала посаду бухгалтера на Городоцькій машино-тракторній станції. Через певний час він став жертвою сталінських репресій, а його посаду посів син Володимир. Тільки в повоєнний час Букевич відвідає село на один-два дні, побуває в близьких йому людей – і це будуть останні його відвідини села.
Климентій Ілліч Бахталовський народився 23.02.1874 року в с.Кадиївка Ярмолинецького району. З 1984 по 1916 рік направлений псаломщиком в с.Жищинці, а 1916 року рукоположен в диякони на тому ж таки приході та служив до 1920 року. Далі він отримує сан священика. З 1920 по 1935 рік прослужив в с.Кадиївка, а від так і призначення до концтабору та вислання в м.Бердичів, де працював чорноробочим до 1945 року. В 1945 році призначений настоятелем на Жищинецький прихід. Настоятеля Климентія Бахталовського в Жищинцях пов'язує чималий період життя. Бахталовський володів сильним і бархатним голосом (баритон). Він співав при Лапчинському та Побідоносці. Прийшовши на прихід в Жищинці був знесилений. Прийняв він свій прихід в 1945 році та не сила була перемогти стару неміч. В 1951 році К.Бахталовський помирає.
З 1951 по 1953 рік настоятелем церкви призначають Мацюка І.С.
З 1953 по 1957 рік настоятелем церкви був ігумен Тарасій Левчук (в житті Левчук Трофим Антонович).
З 1957 по 1958 рік призначають опікуватися священика з с.Чорнивід Зозулю Григорія Петровича.
З 1958 по 1960 рік на прихід призначають Велицького Василя Леонідовича. В 1959 році в церкві спалахнув пожар, начальник пожежної служби виносить попередження про запасний вихід.
23.07.1960 року призначається настоятелем приходу Яковлєв Степан Микитович.
24.02.1962 року настоятелем церкви призначають Синютевича Федора Степановича.
В тому ж таки 1962 році на церкву наложують санкцію на закриття приходу (рішення за №383 про зняття реєстрації).
Подальші події розвиваються не на користь церкви. Гоніння владою обертається занепадом християнства і це вочевидь доводять факти подальшої долі церкви. Церква переходить в державну власність, голова колгоспу Свідерський П.Ф. бере в свої руки зобов’язання і доводить церкву до найгіршого знищення, скинувши насипом міндобрива. Церкву перетворюють на склад. Християни села обурившись такою неповагою, зібралися громадою, прибрали все сміття та закрили церкву на свій замок. Згуртувалися та охороняли будівлю по черзі. Підготовили всі відповідні документи та почали клопотання про відкриття церкви.
В 1980 роках прийшов дозвіл на відкриття храму. Почалося відновлення куполу, стіни поштукатурили, нанесли так звану «шубу», замінили підлогу, побілили стіни.
В 1985 році наставником призначають Артерчука Ростислава Олександровича з Ярмолинець і він веде дві парафії (в самих Ярмолинцях і в Жищинцях).
В 1989 році на прихід наставником призначають Величка Романа Романовича. Встановлюють новий іконостас.
В 1996 році наставником призначають Ізая Василя Михайловича, який 22.07.1999 року переводиться на другий прихід в Миколаївську область.
Того ж таки року призначають на прихід Мігаля Тарасія Івановича, а вже в 2004 році Тарасій веде свій прихід в Городку (в районі молочноконсервного заводу).
З 2004 по 2009 рік настоятелем церкви призначають Артерчука Олександра Ростиславовича.
З 2009 по 2020 рік настоятель церкви стає Боровий Олег Миколайович. За роки його служіння на приході виконано чимало ремонтних робіт, зокрема: перекрито купол, встановлено нову підлогу, завершено будівництво житлового будинку, хліва, посаджено молодий сад, підведено воду, газ, встановлено нові вікна, двері, ковані сходи на хор, встановлено котел для опалення.
Використано власну інформацію та інформацію сайту: https://zhyschynskyysbc.blogspot.com/2020/
