Микола Сас: чоловік, який мешкає між небом і землею
Микола Сас: чоловік, який мешкає між небом і землеюАвтор: Кость ГАРБАРЧУК
Коли розпитували дорогу до Миколи Саса, то від односельчан чули про нього тільки позитивні відгуки: “Добрий, розумний і працьовитий”. Він живе зі старенькою мамою в маленькому селі Завадівка, але часто ночує у своїй лісовій хатині. В кімнаті, яка нагадує невеличкий природничий музей і наукову бібліотеку, пахне травами. На полицях світова та вітчизняна класика, філософи – від Платона і до мислителів XX століття, наукові монографії з біології, історії, фізики. А ще господар захоплюється класичною та рок-музикою. Знає напам’ять майже всю “Енеїду” Івана Котляревського. У нього поетична душа і дуже образна та красива мова. Він категоричний противник будь-якого алкоголю та куріння, веде здоровий спосіб життя і займається моржуванням. За спеціальністю – ботанік, закінчив природничо-географічний факультет Мелітопольського педагогічного інституту, а за життєвими поглядами та вчинками – український філософ, який живе не у бочці, як Діоген, а облаштував “котедж” в лісі на височенному дереві. Коли залишив школу, то на життя заробляв репетиторством, останнім часом йому допомагають київські друзі-бізнесмени.
– Давно хотів собі зробити якусь хатинку, щоб було де в лісі заночувати, – ділиться Микола Сас. – Ще коли працював у школі, то збудував землянку, але її знайшли і розвалили. Так з’явилася ідея спорудити таке житло, щоб зайди не могли до нього дістатися. Всяке вже бувало, – на секунду замислюється співрозмовник. – Щоб довго не розповідати, то це вже третя хатина. Давайте поїдемо, і я вам її покажу.
Ми довго кружляли сільськими дорогами, далі довелося йти пішки. Несподівано розпочалася злива. Але наш провідник на це не зважав, а бадьоро крокував ледве помітною в траві стежиною і розповідав про себе:
– Мандрував Кавказькими горами, але розпочалася війна і довелося повернутися додому. Досі згадую гостинність і щирість горців. І альпіністський досвід мені знадобився під час спорудження лісового житла.
Під проливним дощем досить довго добиралися до хатинки, а Микола Сас лише підбадьорював: “Хлопці, тут зовсім близенько”. Скажу відверто, мандрівка не була даремною. За роки роботи в газеті всілякі дива доводилося бачити, але щоб таке...
Коли прошкували лісом, то уявлялася якась халабуда на гілках, ще й з’явилися сумніви: чи варто так далеко йти? Але побачене просто приголомшує, викликає подив і захоплення. Найперше виникає запитання: це ж скільки треба фізичних зусиль, впертості і наполегливості, щоб зробити таке диво?
Уявіть собі, в лісовій гущавині на розлогому ясені на висоті приблизно шостого поверху – справжня хатинка з колод, над якою майорить синьо-жовтий прапор, щоб видно було, що тут живе українець. Але потрапити в лісове житло без спеціального спорядження неможливо. Микола зі схованки витягнув мотузки, хвацько закинув на мокре дерево і швидко поліз догори. Звідси гукнув: “Запрошую до моєї хатини”. Я відразу зрозумів: таким чином на ясен вилізти не зможу. Але в господаря все передбачено: спустив плетену драбину. Одягаємо страховку і, подолавши страх, добряче захекавшись, карабкаємося догори. В хаті все як у звичайному житлі: на підлозі – килим, в кутку змурована грубка, біля вікна диван і поличка з книгами, на балконі – стіл і лавки. Тільки коли зиркнеш вниз, то розумієш, що це все знаходиться на 17-метровій висоті.
Щоб збудувати таке житло, то потрібно бути ще й неабияким інженером-конструктором. Каркас змонтовано з акації, а стіни – з соснових кругляків. Стальні троси-розтяжки підтримують дерево та всю конструкцію. Просто не віриться, що Микола все зробив без сторонньої допомоги.
У цій подорожі навіть природа допомогла, яка спочатку випробовувала наше терпіння. Тільки видерлися на дерево, відразу припинився дощ. І винагорода – неповторний краєвид з вікна на річку Смотрич. Крізь чорні хмари пробилося сонечко, заспівали птахи, які вітали лісового господаря та його непроханих гостей. Відразу пригадалася пісня Святослава Вакарчука “Вище неба”. Сидимо на балконі, і пан Микола розмірковує:
– Найбільше мене вражає непатріотичність українців. Елементарний приклад: не знаю як у ваших краях, а в нас досі на гривню кажуть рубль, навіть діти, які радянських грошей в очі не бачили. І ще одна жахлива звичка: засмічувати свою землю. Немає цьому ради.
На стіні плакат зі словами Євангелія від Івана: “І пізнаєте істину, і вона зробить вас вільними...”. Схоже, що український філософ Микола Сас вже дізнався правду і живе у повній гармонії зі світом. Він не боїться відбитися від стада і прокладає свою власну стежку в житті, якою б божевільною вона всім іншим не здавалася. Любить усамітнитися в своїй хатині, щоб почитати Аристотеля чи Ніцше, а вечорами споглядати зоряне небо, як це робив німецький філософ Кант. Щоправда, останнім часом до Миколи Саса їдуть відвідувачі, які просяться переночувати в його “котеджі”. Він нікому не відмовляє – єдина вимога: тільки без спиртного.
Нинішні олігархи в своїх помістях зводять будиночки для гостей. Микола Сас, хоч і не мільйонер, але планує збудувати неподалік ще одну лісову хатинку, щоб люди могли приїхати на кілька днів і пожити на дереві.
– І пейзаж у мене за вікном набагато мальовничіший, ніж у їхніх маєтках, – посміхається цей щасливий чоловік.
Джерело: https://gazeta.ua
P.S. Школа, що хатинка не збереглась… ЇЇ зрізали місцеві…
